ТК зібрала у відомих експертів прогнози щодо ролі ЗМІ в майбутній виборчій президентській кампанії. Частина перша.
1. Якою буде роль ЗМІ у президентській кампанії - 2010? Як вона зміниться порівняно з президентською кампанією 2004 року й чому? Які фактори цієї трансформації є визначальними? А порівняно з двома парламентськими кампаніями 2006-2007 років?
2. Як ви оціните роль ТБ в майбутній президентській кампанії? А роль інтернет-ЗМІ, преси, зовнішньої реклами? Які носії й технології матимуть визначальний вплив на свідомість електорату?
3. Який телеканал ви б назвали найпотужнішим за впливом на електорат? Обґрунтуйте свою позицію. Хто цього разу володітиме «головною електоральною кнопкою»?
4. Які формати запропонує телебачення під потреби політиків? Які «схеми відносин» - в тому числі, можливо, й тіньові? Які масштаби матиме джинса - порівняно з попередніми кампаніями? Чи зміниться її характер, формат? Чи віддасть джинса пальму першості звичайному контролю власників за редакційною політикою - коли журналісти виконуватимуть певні завдання без додаткових проплат?
5. Якою буде роль московських та американських політтехнологів у кампанії? Що вони пропонуватимуть своїм клієнтам та виборцям? Чи буде задіяно нові технології? Якщо так - які саме? Як ви оцінюєте можливий вплив виборчої кампанії Барака Обами на перебіг українських президентських виборів?
З такими запитаннями ТК звернулася до більш як 25 експертів, намагаючись охопити якомога ширший спектр думок, у тому числі й людей, що представляють різні групи впливу в українському суспільстві та політикумі. Наразі нам відповіло 19 експертів. Відповіді продовжують надходити, ми ж тим часом розпочинаємо публікувати перші з них.
Отже, сьогодні читайте прогнози Ігоря Шувалова, Миколи Княжицького, Олександра Качури, Катерини Кириченко, Ігоря Чабана, Вадима Карасьова.
- Якою буде роль ЗМІ у президентській кампанії - 2010? Як вона зміниться порівняно з президентською кампанією 2004 року й чому? Які фактори цієї трансформації є визначальними? А порівняно з двома парламентськими кампаніями 2006-2007 років?
Ігор Шувалов, політтехнолог, бізнесмен:
- Огромной! Изменения кардинальные. Прошло 5 лет, это уже другая страна, другие СМИ, другие кандидаты. Даже те же самые кандидаты - уже другие! В общем, это просто другие выборы, они не похожи друг на друга.
По накалу президентской кампании нет равных, ведь ее победитель становится президентом страны. А парламентские выборы всегда отличаются от президентских, как кубок УЕФА от Лиги чемпионов.
Микола Княжицький, TВi:
- У друкованій пресі - традиційною. Видання, особливо регіональні, друкуватимуть замовні матеріали про того чи іншого кандидата. Власне, це вже відбувається. Нещодавно до рук потрапила одна з закарпатських газет, на якій на цілу шпальту автор із дивним псевдонімом розмірковував, до якої з гілок хасидизму ближчий американський протеже Яценюка. Регіональні телекомпанії за гроші запрошуватимуть в ефіри кандидатів. Але на настрої виборців найбільше впливатимуть медіа, тією чи іншою мірою підконтрольні Дмитрові Фірташу, Віктору Пінчуку та Ігорю Коломойському.
Порівняно з 2004 роком роль друкованих ЗМІ не зміниться жодним чином. Як тоді брали гроші від різних штабів, так і тепер братимуть. Те саме стосується регіонального телебачення. З приводу загальнонаціональних телекомпаній: якщо 2004 року Ющенка підтримував тільки 5 канал Порошенка, то 2009-го ця підтримка буде значно більш диверсифікованою і залежатиме від домовленостей власників телеканалів з тими чи іншими кандидатами.
Під час парламентських кампаній заангажоваість загальнонаціональних телеканалів значно менша, аніж під час президентських, проте значно більша корупція, бо президентом може стати лише одна людина і другого місця не існує, а до парламенту проходить низка партій і ставку можна робити відразу на декілька.
Олександр Качура, журналіст:
- Як і завжди, на час активної фази кампанії ЗМІ доречно буде перейменувати на ЗМА -засоби масової агітації.
Агітація, пропаганда і контрпропаганда у медіа вже не буде централізованою. Ані з боку влади, ані з боку опозиційних кандидатів. Темники буде локалізовано на рівні окремих холдингів та ЗМІ, частіше вони лише опосередковано відображатимуть настанови штабів кандидатів. Менше буде готових текстів та скриптів сюжетів. Гадаю, кампанія буде більш розмаїтою в плані ідеології й методології ще й з огляду на наявність не двох, а кількох серйозних і більш-менш рейтингових кандидатів (крім Януковича і Тимошенко - ще Яценюк, Тигіпко, Литвин). У 2004-му виборча кампанія була відверто «двострунною» з низкою технічних кандидатів, які створювали шумовий фон.
Холдинги і ЗМІ здебільшого не будуть такою мірою «грати в одну лузу», братимуть не лише пряму, але й непряму рекламу від усіх платоспроможних кандидатів. Підозрюю, що порівняно з парламентськими кампаніями 2006-2007 років роль ЗМІ може дещо послабитися, оскільки (особливо 2007 року) свою ефективність на українському ґрунті довели методи масової прямої купівлі голосів виборців. Так кандидати «стають потрібними Україні» і без усяких ЗМІ. Тому масштаби закупівель «піпла з бюлетенями» можуть стати ще ширшими. Туди і гроші підуть, які можна було б кинути на роботу зі ЗМІ.
Катерина Кириченко, Інститут антикризових стратегій:
- Визначальною. Мутує в ще бруднішу, жорсткішу і безпринципнішу кампанію. 2004-го левова частина електорату була на колосальному емоційному підйомі, було відчуття, що Ющенко «за правое дело поднял народы, на труд и на подвиги их вдохновил».
Цей великий запит суспільства обернувся пшиком неспроможності політика відповісти на виклики часу і своєї країни. Саме це розчарування і стало благодатним ґрунтом, на якому розквітло цинічне і споживацьке ставлення народу до політиків - аналогічне до ставлення самих політиків до людей.
Ігор Чабан, піар-агенція «Чабан і партнери»:
- Как всегда - главной! Переоценить роль СМИ практически невозможно. Этот инструмент с каждой новой избирательной кампанией становится все более эффективным, естественно, при умелом использовании. Мне очень часто приходится слышать о «размещении в СМИ». Размещение нужно рассматривать как топ-технологию прямого воздействия на электорат. Мало накреативить суперконтент, его нужно правильно доставить! Ведь можно взять примитивный меседж и не только донести его до людей, но и повлиять на их решение в момент выбора. А можно похоронить даже самую гениальную находку, растиражировав ее не в том месте, не в то время и не для той аудитории.
Таким образом, в предстоящей избирательной гонке преимущество получит не тот, кто соберет массивный пул, а тот, кто сумеет грамотно сверстать план, реализовать оперативное управление и защиту от контрпрограммирования собственных информационных потоков.
Каждая избирательная кампания в нашей стране по-своему уникальна. Но для этой отягощающим моментом станет недоверие, невосприятие, политическая усталость и озлобленность людей. Цинизм политиков на сей раз не превзойдет цинизм электората... Поэтому политтехнологам надо четко осознать, что «балачки» про НАТО или неНАТО, Евросоюз, кризис и светлое будущее в формате разговорного жанра в сельском клубе 70-х годов, еще недавно успешно работавшие, станут реквиемом для их клиента в 2010-м.
Вадим Карасьов, політолог:
- Роль ЗМІ буде скоріше другорядною, деривативною, комплементарною й інструментальною, а не історичною, яка була притаманна їм у 2004 році. В 2004-му ЗМІ були самостійним політико-історичним гравцем, революційна ситуація в яких створювала революційну ситуацію в суспільстві. Сьогодні ані в ЗМІ, ані в суспільстві ніяких революцій не передбачається. ЗМІ не будуть якимось місіонерським інститутом, який визначає результати виборчої кампанії. Вибори-2010 будуть іншими, і це не контрапункт виборам-2004, а результат наслідків демократичної процедури виборів 2004 року. З 2004 року Україна переживатиме 4-ту передвиборну кампанію. Вибори стають рутиною. Хоча наша країна ще не зробила свого остаточного історичного вибору, тим не менш вона втомилася від виборів і політиків, яких вибирають. Чекати на щось нове, на якісь фундаментальні оновлення політичного класу, людей та ідей - ще зарано.
Свої епохальні вибори Україна пережила 2004-го, а епохальні вибори й політики часто не приходять. За ці роки також відбулася зміна журналістських поколінь, я б навіть казав про зміну ментальну. Навіть у політичних виданнях починають домінувати скандал, гламур, бульварщина і жовтизна. Тобто на зміну епохальній журналістиці першої половини 2000-х приходить домінування глем-журналістики. Сьогодні журналістика не хоче пафосу, який був притаманним журналістиці 2004 року. Від пафосу втомилися і виборці, і журналісти, і політики.
А «втеча від пафосу» - це втеча від смислів, високого слова і навіть від свободи слова. Свобода слова трансформувалася в «Свободу слова». Тим більше вибори 2010 року проходитимуть в іншій медійній та історичній стилістиці. Про високі смисли, євроатлантичне майбутнє і т. п. говоритимуть менше, ніж 2004 року.
Все це призведе до збільшення аполітичного електорату, й робота ЗМІ з ним буде іншою, аніж з електоратом умотивованим і надполітизованим, як у 2004 році. Втеча від пафосу і високих, не підкріплених ділом слів, призведе до того, що замість історичної квазі-містики пануватиме рекла-містика, але навряд чи вона зможе стати вирішальною при голосуванні на користь того чи іншого кандидата. Тим більше варто врахувати, що відбулася структуризація політичного поля. Парламентські вибори 2006-2007 року, незважаючи на конфлікти, які супроводжують партії, призвели до затвердіння партійно-політичних структур. Відбулося усталення електорату, партійно-комунікаційних каналів із виборцями. Пройшли апробацію усталені схеми медійної роботи. В умовах останніх років відбулося усталення телеканальної політики, яку досить успішно освоїли перш за все БЮТ і ПР. Я маю на увазі і так звані партійні темники, за якими працюють основні спікери від політичних сил на численних політичних ток-шоу, і те, що показують клоновані «Свободи», які стали усталеним елементом медійно-політичного пейзажу України. Тому питання про те, який телеканал можна назвати найвпливовішим, є не зовсім коректним, бо найбільш впливовими на електорат є політичні ток-шоу на каналах-мейджорах.
- Як ви оціните роль ТБ в майбутній президентській кампанії? А роль інтернет-ЗМІ, преси, зовнішньої реклами? Які носії й технології матимуть визначальний вплив на свідомість електорату?
Ігор Шувалов:
- У телевидения будет огромная роль. По простейшей причине: выборы - зимой, когда жизнь людей организована так, что они больше времени проводят дома. А дома они смотрят телевизор.
Эти выборы станут прорывом для интернета. Потому что, на данный момент, интернетом в Украине пользуются около 10 миллионов человек. Традиционно так сложилось, что украинская политическая журналистика живет не на бумаге, а в интернете. Из этих 10 миллионов на политических сайтах - около миллиона. А вот, к примеру, в социальных сетях - 5 миллионов. Поэтому будут какие-то начинания по использованию тех сегментов интернета в политике, которые раньше не использовались: социальные сети, игрушки, то есть, не сайты, пишущие о политике профессионально, а как раз та зона интернета, которая никогда не пишет о политике.
Роль прессы будет уменьшаться. А внешняя реклама вообще не играет никакой роли. Это развлечение.
По поводу технологий, то самые работающие - это телевидение, интернет.
Микола Княжицький:
- На свідомість електорату цього разу впливатимуть не технології, а прикрий досвід розчарованості та особиста харизма кандидатів. Тому впливатиме телебачення, яке може цю харизму продемонструвати виборцям.
Олександр Качура:
- ТБ традиційно буде «болванізатором», візуальним «опіумом для народу», найпотужнішим чинником за дією на електорат. Цьому сприятиме прогресуюча люмпенізація споживача інформаційного продукту в Україні. Як казав американський гуморист Роберт Орбен, «за статистикою, телевізор має 94% родин, а ванну кімнату - 91%. Звідси витікає, що мізки промивають частіше, ніж все інше».
Інтернет-ЗМІ стає свого роду «свистком» для випускання пари свідомими, активними представниками того самого середнього класу, якого професор Елла Лібанова налічує аж 14% населення України. Читаючи нечисленні розумні тексти і численні замовні, спілкуючись у коментах та на форумах, вони знаходять все більше цілком слушних причин не йти на вибори взагалі.
Друкована преса в політичному сенсі стає «зливним бачком» для неоковирних штабних матеріалів - вербальних потвор на шпальти й розвороти, склепаних, здається, по лекалах газети «Щоденне ура!» з відомого оповідання Марка Твена. Не уявляю, хто читає ці творіння. «Много букафф». А тут ще й скорочення тиражів, зумовлене кризою. Все це різко знижує роль газет у виборчому процесі.
Зовнішня реклама в нас стрімко перетворюється на конкурента Жванецького та Задорнова.
Катерина Кириченко:
- Найголовнішу роль міцно закріплено за ТБ. Зовнішня реклама й інтернет ділять другу позицію, і замикає цей ряд преса. Найпотужніше впливатиме ТБ - картинка яскравіша за найгеніальніші тексти.
Ігор Чабан:
- Мне кажется, что при верстке информационной части избирательной кампании нельзя разделять такие медиаинструменты, как ТВ, радио, пресса, интернет. У каждого своя роль, и они все важны, не заменяют друг друга, а лишь дополняют. Хотя я всегда был и остаюсь противником внешней рекламы. Просто во внешней рекламе - наибольшее количество ляпов, которые очень легко проглядеть, но сложно исправить. Кроме того, «наружка» имеет свою специфику. К примеру, есть проблема обзора - часто щиты стоят за деревьями. Или вот такой ляп, характерный для призм: исчезающая реклама водки «сливается» с портретом политического лидера. Я сделал на память фото, половину которого занимает реклама водки, а вторую половину - лицо политика.
Из технологии, как я уже говорил, на первое место нужно ставить медиапланирование доставки контента и прогнозирование результатов. Поэтому, на мой взгляд, очень эффективным будет сотрудничество с медиахолдингами, причем я имею в виду не радио или телехолдинги, а скорее эфирно-газетно-журнальные или эфирно-газетно-инетные комплексы. Ведь правильно отработанные договоренности со специалистами в пределах одной системы позволяют осуществлять оперативное управление, точечное медиарегулирование, с поддержанием в разных носителях, сегментах социальной среды, с географической выборкой по политическим предпочтениям.
Вадим Карасьов:
- Україна - країна телевізійна. Преса, скоріш за все, відіграватиме свою роль у регіонах, тобто це районні ЗМІ, які працюють у режимі районних стінгазет, і безплатні прес-проекти, які розповсюджуватимуться в містах і по селах, де виборці не мають інтернету. Але інтернет буде відвойовувати аудиторію в молоді, середнього класу, в офісних працівників, і поширюватиметься робота з блогами, соціальними мережами. В Україні вже (чи поки що?) зароджується суспільство інтернет-блогів, фейсбуків і твіттерів. Тому політтехнологічна обамоманія торкнеться й української політичної сфери. Але не стільки в сенсі ефективності, скільки в сенсі моди, нових ефектів, пошуку нових додаткових каналів впливу на електорат і каналів мобілізації електорату, особливо молодіжного, який робить ставку на інтернет-ЗМІ і не вірить у телебачення, а пресу лінується вдумливо читати, переглядаючи поміж рядками. У зовнішній рекламі революцій не буде, все це відпрацьовано: і сітілайти, і білборди. Все це має підсвідомий вплив на електорат. Така урбаністична рекламістика має сенс у великих містах, де є автотраси, де пасажири і водії мимохіть будуть вимушені сприймати рекламні образи, які обіцятимуть врятувати країну, гарантуватимуть внески чи світле майбутнє.
- Який телеканал ви б назвали найпотужнішим за впливом на електорат? Обґрунтуйте свою позицію. Хто цього разу володітиме «головною електоральною кнопкою»?
Ігор Шувалов:
- «Интер». Рейтинг «Интера» превышает рейтинги других каналов с огромным отрывом. Поэтому на юго-востоке Украины это, бесспорно, «Интер», а на западе Украины будет конкуренция между ICTV, «1+1» и 5-м каналом.
Микола Княжицький:
- Безумовно, з точки зору рейтингів, найвпливовіший - «Інтер». Але це жодним чином не означає, що інші телеканали не впливатимуть на вибори. Крім того, наприклад, канали холдингу Віктора Пінчука, якби ставили собі таке завдання, були б значно впливовішими за «Інтер». Оскільки кожен із них має найкращі показники серед власної цільової аудиторії. Каналу, який впливав би перш за все на еліти, які б, у свою чергу, далі формували електоральні настрої, сьогодні немає.
Олександр Качура:
- Мені здається, тут є пряма залежність між аудиторією каналу та його впливовістю на електорат. Тому найвпливовіший - «Інтер». Навіть незважаючи на його відверту заангажованість. Інше питання - як впливає. Чи так, як хочеться власникам «Інтера»? Справді, як сказано в афоризмі, «телебачення схоже на життя: ти ніколи не отримуєш того, що хочеш». А «головної електоральної кнопки» в природі не існує. І, як показав 2004 рік, в цій країні її ніколи й не було. Хоча у відносно сконсолідованої тоді влади було куди більше можливостей її «сконструювати».
Катерина Кириченко:
- «Інтер», і навряд чи тут потрібно обґрунтування. Рейтинги перегляду, тобто охоплення каналом електорату, красномовно свідчать самі за себе. Поки що кнопку контролює Фірташ, як буде далі - час покаже.
Ігор Чабан:
- Думаю, что это будет «Интер». Он привлекает аудиторию за счет правильной программной верстки, считается демократичным каналом и популярным у политиков инструментом массового влияния, поэтому, на мой взгляд, призывы не смотреть «Интер» лишь укрепляют его позиции в наращивании рейтингов. Хотя тройка Пинчука тоже успешно справляется с завоеванием зрительской аудитории и за последние годы стала модной площадкой политических тусовок, но, по моему мнению, «Интер» был и остается топовой моделью общеукраинского канала. Однако отмечу, что я смотрю ICTV и СТБ.
Хочу также отметить, что региональные каналы, в том числе и государственные, безусловно, подросли не только в плане контента, но и в техническом. Улучшенная картинка, близость и привязка к местной специфике, оперативное реагирование на злободневные проблемы, актуальные для конкретного региона, сделали их более интересными, чем центральное ТВ на отдельно взятой территории. А если принять во внимание, что их несколько сотен... Кстати, специалисты нашего холдинга, проведя комплексные исследования свыше 80 региональных телевещателей и создав примерный план, пришли к выводу, что четкое планирование кампании через такие механизмы позволит практически полностью размыть желание тех или иных столичных держателей пресловутой кнопки поиграть в монополию.
Поэтому виртуальной электоральной кнопкой будет владеть тот, кто правильно спланирует и спрогнозирует информационную кампанию.
Вадим Карасьов:
- Якщо говорити про канал, то найвпливовішими є «Інтер» і ТРК «Україна», яка набирає обертів завдяки програмам Шустера. Тому головними електоральними кнопками володітиме не один канал. На те, щоби впливати на перебіг медійного контенту президентської кампанії, рівні шанси приблизно у 4-5 каналів.
Тим не менше, серйозний вплив у телеканальній медійній політиці на настрої виборців матимуть політичні ток-шоу, особливо ті, що виходять за участю Савіка Шустера. Ну, і постшустерівська інтерівська «Свобода» залишається програмою-мейджором серед політичних ток-шоу.
- Які формати запропонує телебачення під потреби політиків? Які «схеми відносин» - в тому числі, можливо, й тіньові? Які масштаби матиме джинса - порівняно з попередніми кампаніями? Чи зміниться її характер, формат? Чи віддасть джинса пальму першості звичайному контролю власників за редакційною політикою - коли журналісти виконуватимуть певні завдання без додаткових проплат?
Ігор Шувалов:
- Оно уже все предложило - «Свобода» всех типов и видов. Избирательная кампания де-юре начнется в октябре, а на самом деле она идет уже года два.
Вопрос по поводу «схем отношений» не ко мне, я же не владелец каналов. Роль журналистов в этих схемах будет минимальной. Джинса не будет играть особой роли. По одной простой причине: для кандидатов первого уровня это будет неважно, потому что они сами и являются важными информповодами. Поэтому большая зона джинсы будет для кандидатов второго и третьего уровней.
Пальму первенства джинса не отдаст, в телевидении ничего не изменится. Будет все, что было два-три года назад. Телевидение изменится после выборов. А сейчас мы будем иметь бесконечное число дебатных площадок.
Микола Княжицький:
- Говорити про формати зарано, бо канали цього не оголошували. А в схемі відносин, думаю, жодних змін не відбудеться. І тут усе залежить зовсім не від контролю власників або додаткових проплат журналістам. Як завжди, все залежить від професійної честі самого журналіста, від його розуму та виховання. Фаховий журналіст свідомо не говоритиме неправди і не буде перетворюватися на пропагандиста. Разом із тим будь-який розумний журналіст поважатиме позицію власників, інвесторів, редакторів і всіх колег, кожен із яких відповідає за долю і майбутнє каналу або газети.
Олександр Качура:
- Позаяк кампанія, скоріш за все, буде коротшою і розрахованою на «піпл», люмпенів, то й формати будуть відповідні. Апробовані «шестерики». А відносини між ТБ й політиками будуть прості - грошові. Але джинса на рівні журналістів і навіть редакторів відділів і заступників головних редакторів уже тепер проходить і буде проходити дедалі рідше. Головні редактори і власники видань під час економічної кризи вже не дивляться крізь пальці на ці «художества». Журналісти як миленькі здаватимуть «бабло» у бухгалтерію й отримуватимуть свої 30%. Адже кілька звільнень за джинсу вже відбулося - і про це багато хто в тусовці знає. А тіньові проплати йтимуть якраз на вищому рівні. І визначатимуть оті самі «редакційні завдання».
Катерина Кириченко:
- Диспозиція така: платитимуть всі й за все. Якби був беззаперечний адмінконтроль - ми б це називали цензурою. Але в країні немає одного центру влади, тому платити доводиться всім і за все.
До журналістів давно вже мало що доходить із барського столу. Їм перепадають крихти від домовленостей власників і топ-менеджменту з політиками. А під час кризи й на тлі масових виходів журналістів із інших редакцій умовляти їх просто - хочеш працювати, роби те-то й те-то.
Ігор Чабан:
- Телевизионные форматы - это, наверное, вопрос к генпродюсерам, а теневые схемы - скорее к штабам кандидатов. По моему мнению, будут предложены форматы, которые принесут максимальный доход с наименьшими рейтинговыми потерями.
Что же касается джинсы - это процесс с двусторонним движением. Порой сами журналисты подставляют собственников и топ-менеджмент, беря деньги за джинсу, а потом они же обвиняют своих инвесторов в навязывании инструкций.
Вадим Карасьов:
- Найбільш ефективним буде формат щонедільних політичних ток-шоу, а також новин, бо вже доведено, що найкраще сприймається кампанія, яка діє на підсвідомість через новинний формат. Стосовно нових форм роботи зі ЗМІ важко щось сказати, бо я не знавець джинси. Хоча інтуїція підказує, що нині ЗМІ більш структуровані, і медійний контент буде більш структурованим, на відміну від попередньої президентської кампанії. Структурованість означає більшу підконтрольність інформаційних потоків, більший вплив менеджерів і редакторів на новини. Наступає епоха медійного виробництва з капіталістичним підходом. Більший контроль означає, що буде менше можливостей для «індивідуальної трудової теледіяльності» з її можливостями джинсування.
- Якою буде роль московських та американських політтехнологів у кампанії? Що вони пропонуватимуть своїм клієнтам та виборцям? Чи буде задіяно нові технології? Якщо так - які саме? Як ви оцінюєте можливий вплив виборчої кампанії Барака Обами на перебіг українських президентських виборів?
Ігор Шувалов:
- Да они ничем не отличаются от украинских политтехнологов! Новые технологии, возможно, будут использованы в интернете. Эта сфера сама по себе очень проста для запуска новых технологий. Она сама очень технологична. А так, президентские выборы - это не совсем зона инноваций. У кандидатов первого уровня достаточно сложившиеся и вполне консервативные образы и, соответственно, методы. А кандидаты второго-третьего уровня неизвестно что придумают.
В кампании Барака Обамы все забывают одну очень маленькую вещь: сенатор с Иллинойса два года рассказывал Америке, какие реформы он собирается проводить. И чуть меньше года вел рекламную кампанию. В Украине ряд политиков предпочитают об этом не задумываться, а как бы сразу начать с рекламной кампании. Пройдитесь по улице, и вам станет видно влияние кампании Барака Обамы. А если заберетесь в социальные сети, вам станет еще виднее.
Микола Княжицький:
- Ну, про це потрібно запитувати в самих політтехнологів, хоча правильніше називати їх або технологами, або політичними консультантами, оскільки це дві різні професії. А московські вони, вашингтонські чи пекінські - немає жодного значення. Професійна людина залишиться фахівцем у будь-якій країні і зрозуміє, що в політиці важливо не лише володіти досвідом, а й глибоко відчувати особливості виборців тієї країни, в якій ти працюєш.
Вплив кампанії Барака Обами? Приблизно такий самий, як від продажу газетою «Нью-Йорк Таймс» власної радіостанції на можливу зміну шрифту сайту «Дуся».
Олександр Качура:
- Роль іноземних політтехнологів залишатиметься такою ж, як і останніми роками: вишибати з клієнтів побільше «бабла» із застосуванням усіх можливих засобів, і за їхнє ж бабло з них практично неприховано знущатися. У 2004-му ми бачили «тому що лідера», причому в такій гарнітурі, де «л» підозріло схоже на «п». Сьогодні в нас перед очима приклади тьмяно-прикордонних фантазій московських «гуру» на тему «Арсенія - спасителя країни». Якщо наші зарубіжні колеги і задіють нові технології, то вони стосуватимуться вициганювання «лаве».
А вплив кампанії Обами оцінюю як практично нульовий. У нас беруть її «обгортку», штучки з інтернетом, створення «громадських рухів знизу», «громадське фінансування» тощо. Але немає серцевини - чіткої, динамічної, зрозумілої програми розвитку держави і країни. А без неї все це - пустушки.
Катерина Кириченко:
- Як і завжди, роль заморських «спеціалістів» заспокоюватиме комплекси наших політиків. З безрадісного радянського дитинства в провінційних дитсадках ростуть ноги їхнього уявлення про те, що щось цінне може бути лише в Москві або за кордоном.
Самі ж технологи й надалі смішимуть нас вигадками на кшталт кольору «го..нохакі», ґвалтуватимуть свою клієнтуру і ставитимуть експерименти - скільки ще знущань за власні гроші витримають їхні піддослідні?
Це стосується не тільки Яценюка, а й Тігіпка (після того, як він розпрощався з Ситніковим, взяв інших росіян, які й ліплять із нього образ «пацана», останні перли: «Баба, вона серцем чує», «Результат на бочку», «Гривню за Магадан загнали» - ці шедеври, очевидно, народжено в незбагненних глибинах російської душі), Пилипишина (цей, щоправда, працює з ізраїльтянами), Ющенка, який ще кілька місяців тому привіз в Україну американських фахівців «пера й сокрити» і т. д.
Досвід Обами ніяк не допоможе нашим політикам. Україна - не Америка: в нас немає половини населення негрів, яких пригнічували 200 років, і латиносів, які теж бажали «помститися» білим за свої злидні й поневіряння. Україна малоінтернетізована, на відміну від майже 300-мільйонних Штатів, де інтернет, як у нас радіоточка, є чи не в кожній хаті, і де бабця Елізабет Тейлор у свої 77 активно веде блог.
До того ж у США є потужна і розгалужена мережа волонтерів, людей, які працюють на перемогу свого кандидата безкоштовно. В Україні ви таке бачили? Тут у партіях навіть внесків немає. І на виборах «активісти» звикли працювати - заробляючи.
Тому, коли Яценюк закочує рукави а-ля Обама, це викликає посмішку, - копія завжди гірша за оригінал.
Ігор Чабан:
- Думаю, российские политтехнологи ничего нового не предложат. Методы их известны, и хотя иной раз очень наворочены, все же порой от них тянет нафталином. Многое из того, что они предлагали раньше, у нас, к сожалению, уже внедрено, - использование социологии как технологического инструмента, вхождение некоторых экспертов в избирательные штабы в качестве неких рупоров, озвучивающих позицию спонсирующей политической силы. При этом, думаю, всем давно известно, кто от кого эксперт. Еще с 2002 года регулярно общаюсь с российскими коллегами, и замечу, что им приходится постоянно напоминать, что они приехали в Европу, а не в отдаленный муниципальный район Хабаровского края.
В целом же, думаю, политтехнологи стран СНГ в постоянном поиске. Их ребята пытаются «пастись» на нашем политическом поле, наши нынче добрались до среднеазиатских республик бывшего Союза, не говоря уж о различных регионах России. Не в обиду будет сказано, имеет место круговорот лапши вокруг ушей недоверчивых политиков.
Что касается американцев, то у них, конечно, есть чему поучиться. И не только в политтехнологиях использования средств массовой информации. Хотя, скажу честно, иной раз они со своими приемами на нашей территории выглядят, как слон в посудной лавке - но, как ни странно, срабатывает именно так, как они задумывали.
А влияние кампании Обамы никак не оцениваю. Ровно столько может влиять позапрошлогоднее затмение луны. Это другая страна и другая история.
Вадим Карасьов:
- Московські й американські політтехнологи братимуть участь у політкампанії, але я би не ризикував говорити, що ця роль буде провідною і тим більше вирішальною. Це роль не стратегічна. Українська політика діє на своїй власній базі, і додаткова роль не завжди може бути ефективною. Бо тільки політтехнологи іноземного походження можуть написати на білборді «врятувати країну». Український політтехнолог написав би «врятувати Україну». Ті, хто доношує одяг із попереднього фешн-сезону, має врахувати, що найбільш ефективні політтехнологи працюють у руслі спрямованості на результат і розуміння ментальних особливостей і потреб.
Вплив стосується всіх країн і виборів - як парламентських, так і президентських - у руслі двох трендів. Перший - це американізація політики. Другий - під впливом передвиборчого успіху Обами - ставка на інтернет, мобілізацію електорату і фінансів через соціальні мережі і новітні інтернет-технології. Але те, що працює в багатому середньокласовому суспільстві, яке й фінансує вибори, не завжди підходить для країн, у яких соціальна структура є дихотомічною, країн, в яких суспільство ділиться на невеликий клас супербагатих і масовий клас відносно бідних. Бідне суспільство вибори не фінансує, воно, навпаки, чекає виборів, які є своєрідною електоральною економікою, з якої годуються всі: і технологи, і політологи, й агітатори, і журналісти, і працівники регіональних штабів. Тому не суспільство фінансує кандидатів, а кандидати фінансують суспільство. Тож усі технології на залучення фінансів через інтернет виглядають маркетингово-електоральним ходом, або вводять в оману людей щодо фінансування того чи іншого кандидата. Тому з технічної точки зору можна бути обамоманами, але в Україні ніхто з простих людей не пожертвує тисячу доларів на Яценюка чи Тігіпка. Україна в силу фінансових можливостей ще не доросла, щоб навіть хтось із молодих кандидатів зміг відмовитися від грошей мегаолігархів.
По материалам: http://telekritika.ua/
Комментариев нет:
Отправить комментарий